Нема підтримки JS

Практичне заняття №1. Основи документообігу. Документи та документообіг

Лекція №3 (2 год)

Основи електронного документообігу. Документи документообіг. Електронний документообіг.

  1. Поняття документа. Електронний документ.

    Обробка текстів

    Текстові процесори широко використовуються в комп'ютерному світі для підготовки статей, дисертацій, статей для журналів і книг.

    Перевага текстових процесорів полягає в тому, що вони дозволяють описувати саме те, що ви хочете. Вони дозволяють також редагувати початковий текст будь-яким текстовим редактором і потім конвертувати в різні формати.

    Текст — послідовність графічних або звукових мовних знаків, обмежена єдиним призначенням. Обробка текстів — процес введення, розпізнавання, зберігання, редагування, форматування і друку текстів.

    Текстова база даних — база даних, записи в якій містять (головним чином) текст на природній мові.

    Гіпертекст (Hypertext) — принцип організації інформаційних масивів, при якому окремі інформаційні елементи зв'язані між собою асоціативними відносинами, що забезпечують швидкий пошук необхідної інформації і/або проглядання взаємозв'язаних даних.

    Обробка природної мови — загальний напрям штучного інтелекту і математичної лінгвістики. Воно вивчає проблеми комп'ютерного аналізу і синтезу природних мов.

    Аналіз тексту — процес отримання високоякісної інформації з тексту на природній мові.

    Поняття документа

    Основною одиницею офіційно-ділового стилю є документ. Він використовується в різних галузях діяльності суспільства, галузях знань, сферах життя. Вони є об'єктом дослідження різних наукових дисциплін, тому поняття «документ» — багатозначне і залежить від того, в якій галузі й з якою метою його використовують.

    Службова документація охоплює всі аспекти виробничої діяльності, тому для розв'язання управлінських завдань у будь-якій сфері значний час витрачається на роботу з документами

    Документ — це засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумової діяльності людини.

    Документ — це результат відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стандартом чи формою.

    Документом називають все те, що використовується для реєстрації, передачі та збереження інформації про будь-який предмет. Це матеріальний вияв певного факту чи певної ідеї або ж матеріальне свідоцтво, на якому базуються при затвердженні факту чи ідеї. Подібно до того, як матеріальне виробництво створює продукти, адміністративне управління створює документи, кількість яких безперервно зростає разом із зростанням матеріального виробництва.

    Робота з документами є невід'ємною частиною діяльності будь-якої організації. Документ є візитною карткою, додатковою рекламою, частиною іміджу підприємства, організації, фірми тощо. Соціальна функція ділового мовлення (письмового та усного) дуже важлива: ділове мовлення використовується у суспільних відносинах людей, слугує для взаємозв'язків у галузі політичних, економічних, соціальних і культурних відносин. Якість службового документа безпосередньо впливає на характер виробничої діяльності та на її результати, і від ефективності роботи з документами значною мірою залежать успіхи кожної організації. Тому з появою документів почалась регламентація роботи з ними, яку тепер прийнято називати діловодством, або справочинством.

    Кожен документ має свій зміст і належить до певного типу.

    Оригінал службового документа — примірник службового документа, що має оригінальний підпис посадової (службової) особи установи.

    Оригіналом електронного документа, відповідно до ст. 7 Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг”, вважається електронний примірник документа з обов’язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до цього закону.

    Електронний документ

    Електронний документ — документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

    Властивості електронного документа

    Електронний документ характеризується змістом, контекстом та структурою.

    Зміст електронного документа — це текстові та графічні частини, що складають документ.

    Контекст електронного документа — інформація про зв'язки задокументованої інформації з фізичними або юридичними особами та іншими документами.

    Структура електронного документа:

    • внутрішня структура — це структура змістовної частини документа;
    • зовнішня структура — це структура середовища, в якому існує електронний документ (носій інформації, формат файлу тощо).
    Електронний документ визначається своїми метаданими.

    Метадані — це дані, що пов'язані та стосуються електронного документа, містять інформацію про його соціальну визначеність та розуміння змісту, контексту, структури. Метадані електронного документа мають елементи юридичних, ділових, організаційних, процедурних доказів цілісності електронного документа та його автентичності для авторів, користувачів та дослідників. Метадані є обов'язковим елементом процесу зберігання електронного документа.

    Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

    Електронний документ не може бути застосовано як оригінал:
    • свідоцтва про право на спадщину;
    • документа, який відповідно до законодавства може бути створений лише в одному оригінальному примірнику, крім випадків існування централізованого сховища оригіналів електронних документів;
    • в інших випадках, передбачених законом.

    В Україні використання електронних документів та цифрових підписів регулюється на підставі Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронний цифровий підпис»

    Електронний цифровий підпис (ЦЕП) (digital signature) — вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати особу, яка підписала документ. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

    Надійний засіб електронного цифрового підпису — засіб електронного цифрового підпису, що має сертифікат відповідності або позитивний експертний висновок за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.

    Одним із елементів обов'язкового реквізиту є електронний підпис, який використовується для ідентифікації автора та/або підписанта електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу.

    Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник з електронним цифровим підписом автора.

    Призначення ЕЦП

    Електронний цифровий підпис призначений для використання фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу:

    • для ідентифікації підписанта;
    • для підтвердження цілісності даних в електронній формі.

    ЕЦП як спосіб ідентифікації підписанта електронного документу, дозволяє однозначно визначати походження інформації (джерело інформації), що міститься у документі. Завдяки цьому ЕЦП є також надійним засобом розмежування відповідальності за інформаційну діяльність у суспільстві, зокрема, відповідальності за дезінформування.

    Механізм ЕЦП

    Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. За правовим статусом він прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

    За умови правильного зберігання власником секретного (особистого) ключа його підробка неможлива. Електронний документ також не можливо підробити: будь-які зміни, несанкціоновано внесені в текст документу, будуть миттєво виявлені.

  2. Призначення та класифікація документів.

    Призначення та класифікація документів

    Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст, зокрема належність зафіксованої в ньому інформації до певного предмета чи до напряму діяльності. Відповідно до цього виокремлюють різні види документів:

    1. За найменуванням — заява, лист, телеграма, службова записка, протокол тощо.
    2. За походженням — службові (офіційні) та особисті документи.
      • Службові документи створюються організаціями, підприємствами та службовими особами, які їх представляють.
      • Особисті документи створюють окремі особи, вони не стосуються сфери їхньої службової діяльності.
    3. За призначенням
      • щодо особового складу (заява, автобіографія, резюме, наказ),
      • довідково-інформаційні (довідка, службова записка, протокол, витяг із протоколу, телеграма, факс, стаття),
      • обліково-фінансові (акт, доручення, розписка, список, таблиця),
      • розпорядчі (постанова, ухвала, вказівка, розпорядження),
      • організаційні (положення, статут, інструкція),
      • господарсько-договірні (договір підряду, трудова угода, контракт).
    4. За формою — стандартні (типові) й індивідуальні (нетипові).
      • Стандартні документи мають однакову форму й заповнюються в певній послідовності й за однаковими правилами.
      • Індивідуальні документи створюються в кожному конкретному випадку для вирішення проблем в окремих ситуаціях. їх друкують або пишуть від руки.
    5. За терміном виконання:
      • звичайні безстрокові,
      • термінові,
      • дуже термінові.
    6. За ступенем гласності:
      • для загального користування,
      • для службового користування,
      • таємні,
      • цілком таємні.
    7. За стадіями створення — оригінали й копії.
      • Оригінал — основний вид документа, перший і єдиний його примірник.
      • Копія — це точне відтворення оригіналу. Різновидами копії є відпуск, витяг, дублікат.
      • Відпуск — повна копія відправленого з установи документа, яка залишається у відправника.
      • Коли виникає потреба відтворити не весь документ, а лише його частину, роблять витяг.
      • Дублікат — це другий примірник документа, виданий у зв'язку з втратою оригіналу.
      Юридично оригінал і дублікат рівноцінні.
    8. За терміном зберігання:
      • тимчасового (до 10 років),
      • тривалого (понад 10 років),
      • постійного зберігання.

  3. Документообіг. Електронний документообіг.

    Документообіг

    Документообіг — це рух документів в установі від моменту створення або від одержання зі сторони до моменту передачі на зберігання до архіву.

    Українське законодавство надає наступне визначення терміну: документообіг в установі - рух службових документів з моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення.

    Обсяг документообігу складається з вхідних, вихідних та внутрішніх документів, які оброблені за період одного календарного року.

    Основні етапи документообігу:

    • прийом вхідної кореспонденції;
    • обробка та реєстрація документів;
    • контроль виконання документів;
    • обробка та відправлення вихідної кореспонденції.

    Загальна кількість документів кожного потоку за певний період часу (місяць, квартал, рік) становить обсяг документообігу.

    Електронний документообіг

    Електронний документообіг (обіг електронних документів) — сукупність процесів створення, оброблення, правлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів.

    Порядок електронного документообігу визначається державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності згідно з законодавством. Це тлумачення визначено у статті 9 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року N 851-ІУ

    Основні принципи електронного документообігу:

    • Однократна реєстрація документа
    • Паралельне виконання різних операцій з метою скорочення часу руху документів і підвищення оперативності їх виконання
    • Безперервність руху документа
    • Єдина база документарної інформації для централізованого зберігання документів і що виключає дублювання документів
    • Ефективно організована система пошуку документа

    Відправлення та передавання електронних документів

    Відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ.

    Якщо автор і адресат у письмовій формі попередньо не домовилися про інше, датою і часом відправлення електронного документа вважаються дата і час, коли відправлення електронного документа не може бути скасовано особою, яка його відправила. У разі відправлення електронного документа шляхом пересилання його на електронному носії, на якому записано цей документ, датою і часом відправлення вважаються дата і час здавання його для пересилання.

    Вимоги підтвердження факту одержання документа, встановлені законодавством у випадках відправлення документів рекомендованим листом або передавання їх під розписку, не поширюються на електронні документи. У таких випадках підтвердження факту одержання електронних документів здійснюється згідно з вимогами цього Закону.

    Одержання електронних документів

    Електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу. Якщо попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.

    У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.

    Якщо автор і адресат у письмовій формі попередньо не домовилися про інше, електронний документ вважається відправленим автором та одержаним адресатом за їх місцезнаходженням (для фізичних осіб - місцем проживання), у тому числі якщо інформаційна, телекомунікаційна, інформаційно-телекомунікаційна система, за допомогою якої одержано документ, знаходиться в іншому місці. Місцезнаходження (місце проживання) сторін визначається відповідно до законодавства.

    Перевірка цілісності електронного документа

    Перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

    Зберігання електронних документів та архіви електронних документів

    Суб'єкти електронного документообігу повинні зберігати електронні документи на електронних носіях інформації у формі, що дає змогу перевірити їх цілісність на цих носіях.

    Строк зберігання електронних документів на електронних носіях інформації повинен бути не меншим від строку, встановленого законодавством для відповідних документів на папері.

    У разі неможливості зберігання електронних документів на електронних носіях інформації протягом строку, встановленого законодавством для відповідних документів на папері, суб'єкти електронного документообігу повинні вживати Загальні вимоги до укладання та оформлення документів.

  4. Загальні вимоги до укладання та оформлення документів.

    Документ має відповідати таким основним вимогам:

    • видаватися уповноваженим органом або особою відповідно до її компетенції;
    • не суперечити чинному законодавству і директивним вказівкам вищих органів влади;
    • бути максимально точним, достовірним і переконливим;
    • бути належно відредагованим та оформленим відповідно до чинних стандартів;
    • містити конкретні й змістовні вказівки та пропозиції;
    • бути придатним для тривалого зберігання.

    Текст має бути логічним послідовним, диференційованим за сферами спілкування, відзначатися доведеністю структури, форми та викладу. Залежно від характеру основного змісту документа використовуються відповідні мовні структури із ретельно дібраними словами, що найточніше передають зміст документа.

    Будь-яка ділова кореспонденція зазвичай готується на спеціальних бланках, реквізити яких містять постійну інформацію. Обов’язковими мають бути заголовок, адреса організації, установи, фірми, підприємства, куди надсилається документ.

    Назва ставиться у називному відмінку. Якщо ж кореспонденція адресується конкретній особі, то посада і прізвище її пишуться в давальному відмінку.

    У ділових паперах у звертанні до офіційної особи використовуються офіційні форми ввічливості: шановний, високошановний, вельмишановний. Після звертання ставиться кома, а текст починається з малої літери. Якщо ж звертання завершується знаком оклику, текст починається з абзацу із великої літери.

    Важливе значення має питання мовного етикету, особливо тепер, коли відбуваються зміни у виробничих відносинах окремих підприємств та установ. Це стосується переважно тих, хто займається складанням листів-прохань, листів- вимог, листів-презентацій, бо від змісту таких документів залежать відносини між колективами та приватними особами.

    Щоб не виказувати невдоволення діями партнера, рекомендується замінити активну форму дієслова на пасивну. Наприклад: Ви не висловили своїх пропозицій щодо випуску нашої спільної продукції - Пропозиції щодо випуску нашої спільної продукції Вами ще не висловлені.

    Особливого значення набувають у ділових документах вставні слова, які пом’якшують тон спілкування. Наприклад: На жаль, за такі результати праці Ви не можете одержати премії.

    Займенник Ви в листах, офіційних документах пишеться з великої літери. Цим підкреслюється повага до адресата. Але надмірна ввічливість як і нав’язування своїх методів чи принципів у розв’язанні того чи іншого питання не сприяють позитивному результату.

    Якщо неможливо виконати зазначені вимоги, електронні документи повинні зберігатися у вигляді копії документа на папері (у разі відсутності оригіналу цього документа на папері). При копіюванні електронного документа з електронного носія інформації обов'язково здійснюється перевірка цілісності даних на цьому носії.

    При зберіганні електронних документів обов'язкове додержання таких вимог:

    1. інформація, що міститься в електронних документах, повинна бути доступною для її подальшого використання;
    2. має бути забезпечена можливість відновлення електронного документа у тому форматі, в якому він був створений, відправлений або одержаний;
    3. у разі наявності повинна зберігатися інформація, яка дає змогу встановити походження та призначення електронного документа, а також дату і час його відправлення чи одержання.

    Суб'єкти електронного документообігу можуть забезпечувати додержання вимог щодо збереження електронних документів шляхом використання послуг посередника, у тому числі архівної установи, якщо така установа додержується вимог цієї статті. Створення архівів електронних документів, подання електронних документів до архівних установ України та їх зберігання в цих установах здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

    Під час оформлення документів слід дотримуватися головних правил їх складання, які передбачають правильне написання реквізитів, розміщення на бланку документа. Додержання цих вимог надає документу юридичної сили.

    До ділового листа пред'являються наступні загальні вимоги.

    Діловий лист:

    • Має бути коротким, конкретним, логічним, однозначним, що не допускає різне тлумачення викладеного;
    • Пишеться в офіційному стилі і нейтральному тоні, без емоційних фраз і висловлювань;
    • Повинен мати переконливу аргументацію;
    • Не повинен мати орфографічних і синтаксичних помилок.

    Лист повинен містити заголовок у вигляді роз'яснення того, якого питання воно присвячене. Наприклад, "Про поставку обладнання", "Про підвищення кваліфікації інженерів технічної служби" і т.п.

    Це необхідно для прискорення роботи з вхідними документами організації- адресата, в якій, насправді, зацікавлені обидві сторони - і організація-відправник, і адресат. Якщо заголовок не сформульована, то для того щоб зрозуміти про що лист, якому посадовцю його потрібно передати для відповіді і виконання, може знадобитися багато часу.

    Крім того, є ймовірність помилки, якщо людина, що працює з вхідною в організацію кореспонденцією, не зрозуміє про що йде мова в листі. У такому випадку також відбувається затримка в часі, поки лист передається з відділу у відділ у пошуках справжнього адресата. Цілком можливо, що лист буде втрачено.

  5. Реквізити документа.

    Реквізити документа

    Реквізит - вихідні дані документа, його складові, відсутність яких позбавляє діловий папір юридичної сили.

    Усього за Державним стандартом 6.39-72 нараховується 31 реквізит:

    1. Державний герб.
    2. Емблема організації чи підприємства.
    3. Зображення державних винагород.
    4. Код підприємства, установи, організації.
    5. Код форми документа.
    6. Назва міністерства або відомства.
    7. Повна назва установи, організації або підприємства - автора документа.
    8. Назва структурного підрозділу.
    9. Індекс підприємства зв’язку, поштова й телеграфна адреса.
    10. Назва виду документа.
    11. Дата.
    12. Індекс.
    13. Посилання на індекс і дату вхідного документа.
    14. Місце складання або видання.
    15. Гриф обмеження доступу до документа.
    16. Адресат.
    17. Гриф затвердження.
    18. Резолюція.
    19. Заголовок до тексту.
    20. Відмітка про контроль.
    21. Текст.
    22. Відмітка про наявність додатка.
    23. Підпис.
    24. Гриф узгодження.
    25. Візи.
    26. Печатка.
    27. Відмітка про засвідчення копій.
    28. Прізвище виконавця та номер його телефону.
    29. Відмітка про виконання документа й направлення його до справи.
    30. Відмітка про перенесення даних на машинний носій.
    31. Відмітка про надходження.

    Серед реквізитів документа, визначених Держстандартом, є обов’язкові, основні, без яких документ не матиме юридичної сили.

    Вимоги до оформлення обов’язкових реквізитів:

    1. Назва (вид) — це слово або словосполучення, яке пишеться великими літерами і проставляється в абсолютному початку документа чи після деяких інших реквізитів. Саме назва визначає змістову і формальну структуру.
    2. Заголовок — це стислий виклад того, про що йдеться в документі, основне призначення якого - прискорити ознайомлення з документом і його обробку. Вимоги до заголовка: точність, лаконізм, якнайповніше розкриття змісту всього документа. Заголовок починається словом “про”.
    3. Адресат — інформація про те, кому призначений документ і поштова адреса. Усі складові частини пишуться в називному відмінку, з нового рядка, з одного положення, з великої літери; посада, звання, прізвище особи — у давальному відмінку.
    4. Дата — обов’язковий реквізит, який указує на день підписання чи затвердження документа. Реквізит має три варіанти запису:
      • а) цифровий - 09.05.2012;
      • б) словесно-цифровий - 09 травня 2012 року;
      • в) словесний - дев’яте травня дві тисячі дванадцятого року.
      Місце дати - ліворуч у верхній частині, якщо документ укладається на офіційному бланку, унизу лівої частини документа на одному рядку з підписом - якщо документ укладається на чистому аркуші паперу.
    5. Текст — обов’язковий реквізит, у якому викладається основний зміст документа. Текст документа може складатися з параграфів, пунктів й окремих абзаців. Найзагальніші вимоги до тексту документа:
      • об’єктивність,
      • логічна послідовність,
      • переконливість,
      • лаконізм,
      • композиційна стрункість
      . Автор-укладач мусить уміти виділити головне, навести аргументи, підкріпити їх фактами, цифрами. Умовно текст можна поділити на дві частини:
      • у першій - обґрунтування,
      • у другій - висновки, пропозиції, рішення, розпорядження.
    6. Нумерація сторінок — реквізит, який вказує на обсяг документа. Цей реквізит використовується тоді, коли документ має дві й більше сторінок. Нумерація здійснюється арабськими числами посередині верхнього поля на відстані не менше 10 мм від верхнього краю без будь-яких пунктуаційних знаків і символів (коли документ пишеться з одного боку аркуша). Якщо документ пишеться з обох сторінок аркуша - у правому верхньому кутку - непарні числа, у лівому верхньому - парні.
    7. Підпис — обов’язковий реквізит, що засвідчує законність документа, відповідальність особи за його зміст і наслідки дії документа, ставиться в абсолютному кінці документа. Обов’язкові складники підпису - назва посади (зліва), підпис (середина аркуша), ініціали і прізвище (справа, у дужки не береться). Якщо документ підписує кілька осіб, підписи розташовуються у послідовності ієрархії посад:
      	Ректор
      	Проректор з навчальної роботи
      	Декан

      Якщо документ підписали особи, які обіймають рівнозначні посади, то їх підписи розташовуються на одному рівні:

      Завідувач кафедри					Завідувач кафедри
      українознавства						історії України
      	В.В.Онищук							А.І.Заболотний

      Коли документ укладено комісією, то позначаються не посади осіб, що підписали, а розподіл їх обов’язків у складі комісії:

      Голова комісії 					І.К.Іваненко
      Члени комісії 					М.С.Ярош
    8. Печатка - реквізит, що засвідчує документ і права осіб, які його підписали. Вимоги до реквізиту:
      • гербова печатка використовується під час засвідчення юридичних чи фізичних прав особи, у документах фінансової чи матеріальної відповідальності;
      • проста (квадратна, трикутна, кругла) печатка прикладається до документів, що виходять за межі організації, довідок, розмножених копій, примірників.

    Сукупність розміщених у встановленій послідовності реквізитів називається формуляром документа.

    Формуляр документа, надрукований на аркуші паперу, називається бланком документа.

  6. Електронний офіс.

    Електронний офіс

    Електронний офіс втілює концепцію всебічного використання в офісній діяльності засобів обчислювальної техніки та зв’язку з одночасним збереженням та підсиленням переваг традиційного та виробничого офісу.

    Передбачається, що електронний офіс дозволить:

    • відмовитись від внутрішньоофісної документації на паперовій основі;
    • удосконалити розподілення функцій у процесі інформаційного обслуговування керівництва;
    • відновити традиційну форму концентрації офісної діяльності навколо спеціаліста, або керівника.

    Інформаційно-обчислювальні потужності в електронному офісі також персоналізуються із збереженням електронного зв’язку в середині офісу, з централізованими базами даних та віддаленими підрозділами.

    Спільний розвиток та поступове об’єднання обчислювальної та комунікаційної техніки забезпечує службовцям офісу необмежений доступ до будь-якої потрібної інформації та користування обчислювальними потужностями, незалежно від місцезнаходження працюючого в офісі.

    Практичне втілення концепції електронного офісу - це трудомісткий, багатоетапний процес, який умовно можна розділити на дві стадії:

    • електронізація;
    • організація.

    Електронний офіс завдяки електронній пошті та ПЕОМ збільшує можливості забезпечення безпосередньої взаємодії людей (аналогічно традиційному офісу), не потребуючи при цьому їх фізичної концентрації в межах одного приміщення.

    Концепція електронного офісу, дає перспективу суттєвого підвищення ефективності творчої діяльності службовців, які здійснюють інтенсивну обробку великих обсягів документальної інформації.

    Впровадження у різних сферах електронних офісів виявилося практично можливим насамперед завдяки широкому розповсюдженню ПК із відкритою архітектурою, що дозволяє змінювати конфігурацію машини з орієнтацією на виконання конкретних робіт, різноманітних проблемно-орієнтованих програмних продуктів (зокрема, пакет Microsoft Office), а також усіляких високоефективних засобів оргтехніки.

    Незважаючи на порівняно невеликий час, концепція електронного офісу вже пройшла у своєму розвитку два етапи. В даний час успішно реалізується третій. Для першого етапу була характерна орієнтація на автоматизацію рутинних, часто повторюваних операцій, здійснюваних секретарями або технічним персоналом офісу, установи. Характерним прикладом таких операцій є машинописні роботи. Для підвищення продуктивності праці при їхньому виконанні були створені так звані пристрої обробки текстів (організаційні автомати), що дозволяють швидко виправляти і редагувати різні документи, а також створювати і використовувати шаблони при підготовці документів.

    На другому етапі розвитку автоматизованих офісів окремі пристрої поєднувалися за допомогою внутрішніх ліній зв'язку в єдину мережу, що давало змогу здійснювати ряд додаткових функцій, зокрема: автоматизований зв'язок між різними робочими місцями, спільна робота над документами, автоматизований контроль за виконанням документів та ін.

    Третій етап розвитку електронних (автоматизованих) офісів пов'язаний із широким застосуванням ПК і створенням на їхній основі автоматизованих робочих місць (АРМ). АРМ поєднуються за допомогою комунікаційних засобів в єдину систему (мережу), що має доступ до всіх обчислювальних ресурсів офісу, баз дан­их, а також до зовнішніх джерел інформації. При цьому значно прискорюється можливість інформаційного обміну між користувачами мережі, автоматизуються деякі традиційні операції, зв'язані з прийомом і відправленням кореспонденції та інших документів каналами зв'язку.

    Типове АРМ складається з ПК, обладнаного при необхідності додатковими пристроями, що розширюють його функціональні можливості, і периферійного устаткування (принтера, сканера, графобудівника). Крім того, кожне робоче місце обладнане оргтехнікою відповідною до функцій, які виконуються на даному робочому місці (див. табл. 1).

    Для кожного працівника (групи працівників) розробляється й обладнується АРМ, професійно орієнтоване на виконання конкретних функцій керування. Така орієнтація реалізується на основі вибору й установки відповідного програмного забезпечення.

    Текстові редактори (або сучасні текстові процесори) являються першим компонентом електронного офісу, оскільки проблема обробки тексту і його перетворення є одним із основних завдань діловодства.

    Поява наступного компонента дозволила реалізувати за допомогою комп'ютера функцію інформаційного обміну, що належала системі телефонного і поштово-телеграфного зв'язку. Таким компонентом стала система електронної пошти для обміну інформацією між користувачами на багатокористувацьких комп'ютерах, а потім і в мережах.

    Значно пізніше стали використовуватися системи розробки баз даних (своєрідних електронних картотек), а також електронні таблиці (що згодом отримали назву “табличні процесори”) для виконання різних (іноді дуже складних) розрахунків.

    Надалі в офісах стали використовуватися системи ділової графіки, необхідні для наочності виконуваних офісних процедур.

    Усі перераховані компоненти службової діяльності персоналу офісу відповідають спеціалізованим пакетам, призначеним для комплексної автоматизації згаданих функцій. Одним із таких пакетів є офісна система Microsoft Office. Усі програмні продукти цієї системи не тільки уніфіковані, але й інтегровані між собою, що дає змогу в рамках рішення певної ділової проблеми здійснювати інформаційний обмін незалежно від того, який тип документа опрацьовується.

    Використання ПК в офісі не виключає, а, навпаки, підсилює роль засобів організаційної техніки, розробленої на основі застосування новітніх досягнень електроніки (скануючі пристрої, факс-модемні плати, копіювальні багатофункціональні машини, факсимільні апарати, слайд-принтери тощо).

  7. Оптичне розпізнавання тексту (OCR-технології).

    OCR - технології

    Оптичне розпізнавання тексту (optical character recognition, OCR) — це механічне або електронне переведення зображень рукописного, машинописного або друкованого тексту в послідовність кодів, що використовуються для представлення в текстовому редакторі.

    Розпізнавання широко використовується для конвертації книг і документів в електронний вигляд, для автоматизації систем обліку в бізнесі або для публікації тексту на веб-сторінці.

    Оптичне розпізнавання тексту дозволяє редагувати текст, здійснювати пошук слова або фрази, зберігати його в компактнішій формі, демонструвати або роздруковувати матеріал, не втрачаючи якості, аналізувати інформацію, а також застосовувати до тексту електронний переклад, форматування або перетворення в мовлення. Оптичне розпізнавання тексту є досліджуваною проблемою в галузях розпізнавання образів, штучного інтелекту і комп'ютерного зору.

    Системи оптичного розпізнавання тексту вимагають калібрування для роботи з конкретним шрифтом; у ранніх версіях, для програмування було необхідно зображення кожного символу, програма одночасно могла працювати тільки з одним шрифтом.

    Зараз найпоширеніші так звані «інтелектуальні» системи, що розпізнають більшість шрифтів із високим ступенем точності. Деякі системи оптичного розпізнавання тексту здатні відновлювати вихідне форматування тексту, включаючи зображення, колонки й інші нетекстові компоненти.

    Програми розпізнавання

    НазваОпераційні системи
    ExperVision TypeReader & RTKWindows, Mac OS X, Unix, Linux, OS/2
    ABBYY FineReaderWindows; Linux, Mac OS (не для кінцевого споживача)
    OmniPageWindows, Мас OS
    Microsoft Office Document ImagingWindows, Mac OS X
    Microsoft Office OneNote 2007Windows
    SimpleOCRWindows
    SmartScoreWindows, Mac OS
    NewOCR.comінтерфейс: Браузер
    img2txt.comінтерфейс: Браузер

  8. Правовий захист інформації.

    Елемент правового захисту інформації передбачає:

    • наявність в засновницькій та організаційних документах фірми, контрактах, що укладаються із співробітниками, і в посадових інструкціях положень та зобов'язань по захисту відомостей, що складають таємницю фірми і її партнерів;
    • формулювання і доведення до відома всіх співробітників фірми механізму правової відповідальності за розголошення конфіденційних відомостей.

    В правовий елемент системи захисту може також включатись страхування цінної інформації від різних ризиків.

    Елемент організаційного захисту інформації містить міри управлінського та обмежувального характеру, які спонукають персонал дотримуватися правил захисту конфіденційної інформації і включає в себе:

    • формування і регламентацію діяльності служби безпеки фірми, забезпечення цієї служби нормативно-методичними документами по організації і технології захисту інформації;
    • регламентацію та регулярне оновлення переліку (списку) цінної, конфіденційної інформації, яка підлягає захисту, складання і ведення переліку конфіденційних документів фірми;
    • регламентацію системи (ієрархічної схеми) обмеження доступу персоналу до конфіденційної інформації;
    • регламентацію технології захисту і обробки конфіденційних документів фірми;
    • побудова захищеного традиційного або безпаперового документообігу;
    • побудова технології документування цінної інформації, складання, оформлення, виготовлення і видавництва конфіденційних документів;
    • побудова технологічної системи обробки і збереження конфіденційних документів;
    • організацію архівного зберігання конфіденційних документів; регламентацію захисту цінної інформації фірми від несанкціонованих дій персоналу;
    • порядок і правила роботи персоналу з конфіденційними документами і інформацією, контроль за виконанням всіма співробітниками цього порядку і правил;
    • відбір персоналу для роботи з конфіденційною інформацією, навчання та інструктування співробітників;
    • порядок захисту інформації при веденні переговорів, проведенні нарад по конфіденційним питанням, прийомі відвідувачів, здійснення рекламної, виставочної та іншої діяльності;
    • регламентацію аналітичної роботи по виявленню загроз цінній інформації фірми і каналів витоку інформації;
    • обладнання і атестацію приміщень і робочих зон, виділених для здійснення конфіденційної діяльності, ліцензування технічних систем і засобів захисту інформації та охорони;
    • регламентацію пропускного режиму на території, в будівлях і приміщеннях фірми, ідентифікацію персоналу та вантажу;
    • регламентацію системи охорони території, будівлі, приміщень, обладнання, грошових засобів, транспорту і персоналу фірми;
    • регламентацію організаційних питань експлуатації технічних засобів захисту інформації і охорони;
    • регламентацію дій служби безпеки і персоналу в екстремальних ситуаціях;
    • регламентацію роботи по управлінню системою захисту інформації фірми.

    Елемент організаційного захисту є стержнем, який зв'язує в одну систему всі інші елементи.

    Центральною проблемою при розробці методів організаційного захисту інформації є формування дозвільної (обмежувальної) систем і доступу персоналу до конфіденційних відомостей, документів і баз даних.

    Важливо чітко і однозначно встановити:

    • хто,
    • кого,
    • до чого,
    • коли,
    • на який період і як допускає.

    Дозвільна система доступу вирішує наступні задачі:

    • забезпечення співробітників всіма необхідними для роботи документами і інформацією;
    • обмеження кола осіб, які допускаються до конфіденційних документів;
    • виключення не санкціонованого ознайомлення з документу.

Лекція №4 (2г)

Основи електронного документообігу. Технічні та програмні засоби обробки документів та інформації.

  1. Технічні засоби обробки інформації

    Технічні засоби обробки інформації

    Технічні засоби обробки інформації призначені для приймання, накопичення, зберігання, пошуку, перетворення, відображення та передавання інформації.

    Допоміжні засоби — це обладнання, що забезпечує працездатність основних засобів, а також обладнання, що полегшує і робить управлінський працю комфортніше. До допоміжних засобів обробки інформації належать засоби оргтехніки та ремонтно-профілактичні засоби.

    Основні засоби — це знаряддя праці з автоматизованої обробки інформації. Відомо, що для управління тими чи іншими процесами необхідна певна управлінська інформація, що характеризує стан і параметри технологічних процесів, кількісні, вартісні і трудові показники виробництва, постачання, збуту, фінансової діяльності тощо До основних засобів технічної обробки відносяться: засоби реєстрації та збору інформації, засоби прийому та передачі даних, засоби підготовки даних, засоби введення, засоби обробки інформації та засоби відображення інформації.

    Засоби обробки інформації відіграють найважливішу роль в комплексі технічних засобів обробки інформації. До засобів обробки можна віднести

    Засоби відображення інформації використовують для виведення результатів обчислення, довідкових даних і програм на машинні носії, друк, екран і так далі. До пристроїв виведення можна віднести монітори, принтери і плотери.

    Монітор — це пристрій, призначений для відображення інформації, що вводиться користувачем з клавіатури або виводиться комп'ютером.

    Принтер — це пристрій виведення на паперовий носій текстової та графічної інформації.

    Плотер — це пристрій виведення креслень і схем великих форматів на папір.

    В даний час є різноманітні пристрої, що виконують ці функції в складі комп'ютера. Вони забезпечують введення в комп'ютер даних в різних формах: чисел, текстів, зображень, звуків. Пристрої введення перетворюють цю інформацію з форми, зрозумілою людині, в цифрову форму, сприйняту комп'ютером.

    Клавіатура — комп'ютерний пристрій, яке розташовується перед екраном дисплея і служить для набору текстів і управління комп'ютером за допомогою клавіш, які перебувають на клавіатурі.

    Мікрофон використовується для введення звукової інформації, підключається до входу звукової карти.

    Сканер — пристрій для перекладу графічної інформації в цифрову.

    Веб-камера — малорозмірна цифрова відео або фотокамера, здатна в реальному часі фіксувати відеозображення, призначені для подальшої передачі по комп'ютерній мережі.

    Сенсорний екран — пристрій введення інформації, що представляє собою екран, що реагує на дотики до нього.

    Способи обробки даних

    Відрізняються такі способи обробки даних: централізований, децентралізований, розподілений і інтегрований.

    При централізованому способі користувач доставляє на обчислювальний центр (ОЦ) дані і отримують результати обробки. Особливістю такого способу обробки є складність і трудомісткість налагодження швидкого, безперебійного зв'язку, велика завантаженість ОЦ, а також організація безпеки системи.

    Децентралізована обробка виникла з появою ПЕОМ, що дають можливість автоматизувати конкретне робоче місце.

    Розподілений спосіб обробки даних заснований на розподілі функцій обробки між різними ЕОМ, включеними в мережу. Переваги розподіленого способу: можливість обробляти в заданий термін будь-який обсяг даних; висока ступінь надійності; скорочення часу і витрат на передачу даних; підвищення гнучкості систем.

    Інтегрований спосіб обробки інформації передбачає створення інформаційної моделі керованого об'єкта, тобто створення розподіленої бази даних. Такий спосіб забезпечує максимальну зручність для користувача. З одного боку, бази даних передбачають колективне користування і централізоване управління. З іншого боку, обсяг інформації, різноманітність вирішуваних завдань вимагають розподілу бази даних. Технологія інтегрованої обробки інформації дозволяє поліпшити якість, достовірність і швидкість обробки, тому що обробка проводиться на основі єдиного інформаційного масиву, одноразово введеного в ЕОМ. Особливістю цього способу є відділення технологічно і за часом процедури обробки від процедур збору, підготовки і введення даних.

    Тест
  2. Засоби обробки текстової інформації та програмне забезпечення.

    Засоби обробки текстової інформації та програмне забезпечення

    Обробка інформації — вся сукупність операцій (збирання, введення, записування, перетворення, зчитування, зберігання, знищення, реєстрація), що здійснюються за допомогою технічних і програмних засобів, включаючи обмін по каналах передачі даних.

    Незважаючи на широкі можливості використання комп'ютерів для обробки самої різної інформації, найпопулярнішими як і раніше залишаються програми, призначені для роботи з текстом. При підготовці текстових документів на комп'ютері використовуються три основні групи операцій:

    • Операції введення. Дозволяють перенести вихідний текст з його зовнішньої форми в електронний вигляд, тобто у файл, що зберігається на комп'ютері. Введення може здійснюватися не тільки набором за допомогою клавіатури, але і шляхом сканування паперового оригіналу і подальшого перекладу документа з графічного формату в текстовий (розпізнавання).
    • Операції редагування (правки) дозволяють змінити вже існуючий електронний документ шляхом додавання або видалення його фрагментів, перестановки частин документа, злиття декількох файлів, розбиття єдиного документа на декілька більш дрібних і т.д.

      Введення і редагування при роботі над текстом часто виконуються паралельно. При введенні і редагуванні формується зміст текстового документа.

    • Оформлення документа задають операціями форматування. Команди форматування дозволяють точно визначити, як буде виглядати текст на екрані монітора або на папері після друку на принтері.

    Основними функціями текстових редакторів і процесорів є:

    1. введення і редагування символів тексту;
    2. можливість використання різних шрифтів символів;
    3. копіювання і перенесення частини тексту з одного місця на інше або з одного документа в інший;
    4. контекстний пошук і заміна частин тексту;
    5. завдання довільних параметрів абзаців і шрифтів;
    6. автоматичне перенесення слів на новий рядок;
    7. автоматичну нумерацію сторінок;
    8. обробка та нумерація виносок;
    9. створення таблиць і побудова діаграм;
    10. перевірка правопису слів і підбір синонімів;
    11. побудова змістів і предметних покажчиків;
    12. роздруківка підготовленого тексту на принтері і т.п.

    Додатковими функціями текстових редакторів і процесорів є:

    1. підтримка різних форматів документів;
    2. можливість роботи з декількома документами одночасно;
    3. вставка і редагування формул;
    4. автоматичне збереження редагованого документа;
    5. робота з багатьма колонками тексту;
    6. можливість роботи з різними стилями форматування;
    7. створення шаблонів документів;
    8. аналіз статистичної інформації.

    Тест
  3. Редагування текстів на ЕОМ.

    Редагування текстів на ЕОМ

    Редактори текстів на ЕОМ — це найбільш зручний засіб для підготовки різного роду документів і створення архівів документів на ЕОМ.

    Набір текстів на клавіатурі комп'ютера проводиться так само, як і на друкарських машинках. Але при цьому тексти виводяться не на папір, а на екран дисплея, на якому і проводяться всі виправлення. Якщо текст великий, то на екрані буде видно тільки його частину, а весь текст буде зберігатися в пам'яті ЕОМ.

    Виправлення в тексті на персональних комп'ютерах можна вносити неодноразово. Вставка або заміна символів і слів проводиться набором їх на клавіатурі. Видалення символів і слів виконується натисканням клавіші Del або Bs. Аби змінити режим вставка/заміна, натискається клавіша Ins. Видалення рядків і вставка нових рядків проводяться виділенням їх на екрані з наступним натисканням клавіші Del.

    Використовуючи виділення фрагментів текстів на екрані комп'ютера, їх можна переносити з одного місця тексту в інше. Можна виділяти їх курсивом, підкресленням, зміною товщини або виду шрифту.

    У багатовіконних редакторах фрагменти можна переносити з одного тексту в інший. Для цього на екрані одночасно відкривається два або більше текстів відразу в декількох вікнах.

    Пошук текстів на магнітних дисках також проводиться через основне меню зазначенням на слово «файл» (file), а потім на режим «відкриття» (open). Результатом буде поява змісту з іменами файлів і інших каталогів, на які можна вказувати за допомогою мишки або клавіш-стрілок. Натискання клавіші Enter призведе до появи тексту на екрані ЕОМ.

    Запис текстів на диски в редакторах проводять зверненням до основного меню, вказавши на слово «файл» (file). Далі в який з'явився на екрані підміню потрібно вказати вид операції — «запис» (write), а потім ім'я файлу, під яким текст записується на магнітні диски, після чого натискається кнопка введення Enter.

    У багатьох редакторах можна створюватискладні тексти, вставляючи різні таблиці, діаграми, малюнки, фотографії. За допомогою цих засобів можна створювати листи, документи і звіти, зберігаючи їх на магнітних дисках і друкуючи в необхідній кількості примірників.

    Авторські права на твори полягають у наступному:

    1) право на ім'я — в творі має бути присутнім ім'я автора;

    2) право на зміни — тільки автор може вносити зміни в твір;

    3) майнові права — автор є власник створеного твору.

    Автором вважається особа, зусиллями якої створено твір. Автор має права вимагати зазначення свого прізвища на всіх примірниках (копіях) свого твору. Відповідно до закону про авторські права тільки автор може вносити зміни при модифікації твори.

    Захист прав власності на твір фіксується знаком © (copyright — права на копіювання) із зазначенням прізвища або псевдоніма автора. Включення в твір копірайту (знака ©) означає, що ніхто не має права копіювати твори без укладення письмового договору з його автором (авторами).

    Згідно з міжнародним правом на електронні книги, підручники, бази даних і програми для ЕОМ поширюються ті ж авторські права, як і на звичайні літературні твори.

    Використання програм, баз даних, електронних книг і підручників в комерційних цілях можливо тільки при укладанні договорів з власниками авторських прав. Порушники авторських прав зобов'язані відшкодовувати збитки видавцям і авторам творів.

    Тест

Практичне заняття №2
Основи електронного документообігу. Документи та документообіг.

Практичне заняття №3
Основи електронного документообігу. Електронний документообіг.

Практичне заняття №5
Основи електронного документообігу. Технічні та програмні засоби обробки документів та інформації.

Практичне заняття №4
Основи електронного документообігу. Електронний документообіг.